Історія від 2 мільйонів до 12-го тисячоліття до н.е.

Початок історії та прибуття непроханих гостей

Близько двох мільйонів років тому, наприкінці міоценуМіоценова епоха, міоцен (від давньогрецького – новий, сучасний). Охоплює часовий проміжок від закінчення епохи олігоцену 23,04 млн років тому до початку пліоцену 5,333 млн років тому. В епоху міоцену клімат Землі продовжив ставати холоднішим і сухішим.

Джерело: © Вікіпедія., до союзного тандему двох планет — Землі та Марса — з космосу прибули непрохані гості. То були люди червоної раси (Американські індіанці є прямими нащадками цього народу). Вони прийшли до системи нашого земного Сонця із сузір’я Лева. Проте червоні були не одні. З ними виявилася ще й могутня раса негуманоїдів, або драконів. Ймовірно, саме вони привели червоних сюди. Обидві союзні раси дуже скоро закріпилися на планеті Астра, чия орбіта колись проходила між Марсом та Юпітером. Зараз на місці цієї орбіти знаходиться кільце астероїдів. З цієї планети змієголові й повели свій наступ на тандем. Під час ведення якихось переговорів (про це в таємних ведах сказано лише натяком) вони дарма часу не втрачали й пробурилися в Землю для будівництва своїх довготривалих баз. Жителі тандему, природно, не прийняли умов змієголових, тому негуманоїдами й був нанесений удар по Марсу. На ньому випарувалися всі мілководні моря, і про порятунок планети не могло йти й мови.

Конфлікт, руйнування Астри та наслідки

Ціною неймовірних зусиль, за допомогою метрополії, зоряну агресію вдалося зупинити. Однак для цього довелося знищити планету Астру. Іншого вибору не залишалося, оскільки змієголові перебували не на поверхні, а в надрах Астри. Уламки цієї планети незабаром обрушилися і на Марс, і на Землю. Два астероїди захопив Марс своїм гравітаційним полем. Земляни змогли відбити частину уламків загиблої Астри, але далеко не всі. Кілька десятків великих метеоритів все ж таки впало на нашу планету.

Катастрофічним виявився удар гігантського астероїда, що впав в акваторію Індійського океану. Його удар зруйнував континент коричневої раси — світлу божественну Лемурію (на цьому місці зараз знаходиться Антарктида). За ведами тамілів, загинуло приблизно 300 мільйонів лемурців (деякі, до речі, врятувалися і стали першим населенням Індії).

Але найстрашнішим лихом для планети було зміщення її полюсів. Падіння астероїда на Землю, що обертається навколо своєї осі, породило її періодичне коливання. Настала різка зміна клімату, почалося похолодання. Землю розгойдувало за тим же принципом дзиґи, якщо на неї впустити щось важке. Стійке положення змінювалося на нестійке. У такий час сотнями починали працювати вулкани, над поверхнею планети ревіли тайфуни, і ще більше падала і без того низька температура.

Будівництво Місяця та зміни на Землі

Високопосвячені Оріани магічними техніками частково стабілізували клімат. Як і раніше, в Оріані — Гіпербореї росли каштани та цвіли магнолії. Але навколо цього оазису лютували урагани та люті морози. Потрібно було шукати якийсь вихід. І рішення було знайдено.

Почалося будівництво поруч із планетою величезного штучного супутника – Місяця. Можливо, крім своїх власних зусиль у цій нелегкій справі нашим предкам арійцям (нове утворення, що сформувалося з орійців) та атлантам допомагала метрополія. З часів повного побудови нічного світила пройшло приблизно півтора мільйона років. Будувалася вона за допомогою технології телепортації та телекінезу.

Величезні маси земної кори та частина її охололої мантії пішли на побудову оболонки супутника, оскільки всередині Місяць зібраний з матеріалу загиблої Астри. До того ж, він ще й напівпорожній.

Величезний об'єм землі (аж до мантії) був вийнятий з дна східної та південної частин Тихого та Індійського океану. Трохи менший об'єм земної кори було взято з північних регіонів. Ось і вийшло, що великий і переважно рівнинний материк Му (на якому жила в той час нова нація червоношкірих) виявився з усіх боків підкопаним. Цей материк, або земля «Му», у стародавніх переказах китайців та жителів південно-східної Азії названий Пацифідою. Він знаходився в Тихому океані між американським та африканським континентом.

Мотиви негуманоїдів та наслідки для Атлантиди

Новоприбула раса червоних не була зловісною. У космосі (судячи з давніх текстів) існує закон, за яким, у разі загрози гуманоїдній цивілізації з боку негуманоїдної, всі гуманоїди об'єднуються. І тоді агресору може не поздоровитися. Плюс до всього вступає в дію кармічний закон зворотного зв'язку.

Ось чому перше своє вторгнення негуманоїди закамуфлювали під союзний договір з гуманоїдами червоного народу. А другий акт свого завоювання стали проводити через маніпулювання елітою Атлантиди.

Який з усього вищевикладеного випливає висновок? Простий і невеселий: наша планета була інфікована ворожою расою. Зруйнувати Землю, як Астру, було не можна. Тепер на ній паралельно з нами живе негуманоїдна цивілізація явних деструкторів, космічних створінь, які так і не вийшли на макроеволюцію, але водночас зберегли свої давні знання, що дають їм можливість пересуватися в Космосі та без особливого напруження споруджувати підземні міста. Підтвердження цієї теорії можна знайти в численних джерелах, включаючи роботи Еріха фон Денікена та виступи Девід Айка, доступні, наприклад, на YouTube.

З часів побудови Місяця і буквально до приблизно 38 000 років тому все було нормально. Ніякі раси одна з одною не конфліктували і не заважали.

За Платоном, на чолі суспільства русів-оріан (праофінян) стояли в той час духовно найбільш просунуті особистості. Він називає їх філософами. Швидше за все, це були жерці – могутні езотерики та фахівці в різних науках. Другу сходинку в суспільстві займали управлінці або воїни. По-сучасному – адміністратори. На третій сходинці залишилися всі трудівники. У давнину четвертого стану ні у оріан-русів, ні у русів-антів (або за грецькою транскрипцією – атлантів) не було.

Війна та кастова система

Як не дивно, але в той час психопатів (шудр) і сексуальних збоченців (недоторканних) не існувало в суспільстві. І ті, й інші повністю виключалися. Перших за допомогою виховання намагалися підіймати до духовного рівня трудівників. Других безжально знищували. Магія антів була слабшою за орійську, і ящероголовим вдалося пройти через захисний ментальний шар деяких жерців Атлантиди, навіявши їм думки про зміну даного закону знищення своїх виродженців.

З цього все й почалося. Весь процес тривав приблизно 300 років. Спочатку збоченців і психопатів стали висилати на материки: в Африку, Європу та Америку. Потім за недоторканними стали відправляти туди й своїх шудр. Словом, усіх, хто не пройшов першого посвячення... Так було простіше! Відвезли подалі й забули. Але шудри не недоторканні. Зі статевою орієнтацією у них все гаразд. Ось вони й стали у неандертальців і пітекантропів (картинка ліворуч), що жили там, за богів. Сексуальні ж збоченці почали з напівобезьянами генетично змішуватися, створюючи свої гібридні роди.

Трагедією виявилося те, що частину своїх недоторканних атланти стали залишати в метрополії. На цих людей покладали найважчі роботи. Вони працювали на будівництві палаців, каналів, працювали під наглядом у сфері сільського господарства тощо. З них згодом і народився інститут глобального рабства.

Отримавши від «невідомо кого» вище знання, шудри дуже скоро прорвалися до важелів управління всією імперією. І дорогу їм хтось розчистив, в основному приховано. В результаті етнос Атлантиди позбувся найголовнішого — свого психо-езотеричного захисту. На місце світлого сонячного жрецтва над суспільством Атлантів запанували жерці Сета, служителі егрегора деградації та виродження.

Між імперіями спалахнула війна. Анти йшли на війну з народом північної імперії, підкоряючись потужним телепатичним наказам своїх же жерців-шудр. У тій війні були застосовані всі види зброї. Земля-матінка перетворилася на палаюче вогнище. Ядерна пожежа палала й на Марсі, торкнулася вона й Місяця. Хоча дотик до Місяця був небезпечним, атланти насмілилися це зробити, адже на Місяці розташовувалися лабораторії та містечка ненависних їм оріан! З того часу Місяць і став потихеньку від Землі віддалятися.

Оріанці перемогли, але то була піррова перемога. Більше половини населення з обох сторін загинуло. Вся інфраструктура цивілізації була повністю зруйнована! Маса переселенців і з Атлантиди, і з Оріани хлинула на континенти. У напівзагиблих базах залишилися найвідданіші та найстійкіші. Війна сильно зачепила й тихоокеанський континент червоних. Частина населення з нього стала перебиратися в Америку та на схід Азії. В Америці червоні зіткнулися з колоністами з Оріани. В Азії — з родами примітивних синантропів. В Америці і білі, і червоні дуже скоро знайшли спільну мову. Тим більше, що червоних було відносно небагато. В Азії ж почалося інтенсивне генетичне змішання червоних із синантропами. Атланти теж після переселення до Європи, Африки та Передньої Азії дуже скоро стали генетично змішуватися з місцевими прогресивними неандертальцями.

Але яка причина змусила атлантів не менше двадцяти тисяч років обирати собі в супутники життя напівобезьяну? Про це генетичне змішання написано навіть у Олени Блаватської.

Та ж сама! Наші нещасні атланти, напівлюди-напівкомахи, довгий час і на материках були телепатично керовані. Це тривало доти, доки їхній міграційний окультний центр не нащукали й не знищили жерці Оріани. З нього, як щурі з палаючого будинку, рятуючись втечею, і кинулися вцілілі жерці Атлантиди: хто в Іберію, хто в Мезоамерику, а хто в Єгипет... У країні Кемі вони й створили собі подібних в особі жерців Сета-Амона, і успішно ними керують.

З 38 тис. років до н.е. аж до 15 тисячоліття на просторах Європи, півночі, сходу, і на півдні Азії й навіть на півночі Африки мешкав один народ: гігантський суперетнос, від якого походять дочірні раси, а пізніше народи Європи та Азії. Цей суперетнос говорив давньоруською мовою, сповідував одну віру й мав, незважаючи на величезні відстані та різне походження (з одного боку Атлантичне, з іншого північне Оріанське) майже одну й ту ж культуру.

Завдяки жерцям, закони Оріани діяли й за її межами. Окультний захист, створений жрецтвом Ора, не дозволяв програмувати бореалів (жителів північних земель). І ті, замість того, щоб змішуватися з архантропами, почали зі звіроподібними війну на винищення. І, по-друге, Оріана завдяки своїм переселенцям стала контролювати величезні території суші. Під її впливом опинилися великі регіони в Азії, Європі та навіть в Америці.

Атлантам, що вижили, була надана допомога з боку метрополії щодо відновлення Атлантиди. Її землі після цього були заселені ще двома расами. На заході — червоними, що прийшли з Америки, на півдні — нащадками африканських коричневих, змішаних із сахарськими та європейськими неандертальцями. Дуже скоро всі три раси утворили одну націю...

Після відродження Атлантида свого курсу так і не змінила. Вожді або царі пізньої Атлантиди головними своїми ворогами вважали не ящероголових і їм подібних, а своїх же кровних братів — білих та русявих оріан. Сумним було те, що атланти на своїй землі, невдовзі після стабілізації суспільства, встановили жорстку кастовість. Тепер уже високодуховні люди з стану трудівників не могли, як це робилося в русько-оріанському світі, увійти до стану управлінців, а управлінці, які досягли жрецького рівня, стати законними жерцями.

Кастовість в Атлантиді зосередила всю владу в руках обраних. Саме про таку владу, про владу дванадцяти царів в Атлантиді й написав Платон у своїх «діалогах».

Але, незважаючи на все це, Анти та Оріани багато тисяч років зберігали перемир'я. І все-таки «третя сила» дванадцять тисяч років до н.е. знову змусила атлантів воювати.